Біографія - Микола Григорович Хвильовий

Микола Григорович Хвильовий 

Біографія - Микола Григорович Хвильовий. Літературний псевдонім Миколи Григоровича Фітільова (1 (13) грудня 1893 р., с. Тростянець (нині райцентр Сумської області) – 13 травня 1933 р. Харків) – український письменник та організатор літературного життя.

 

Народився Микола Григорович  Фітільов у сім'ї вчителів. Після закінчення початкової школи вступив до Богодухівської гімназії, в якій навчався до п'ятого класу. Після цього (1911 – 1916 рр.) він обіймав посаду писаря Рубльовської волосної управи (нині с. Велика Рубльовка Котелівського району Полтавської обл.). У 1916 році він склав екстерном іспити за повний курс гімназії і пішов добровольцем до армії, в якому перебував до осені 1917 року.

 

На початку 1918 р. Микола Григорович Фітільов оселився в Богодухові, де мав службу в повітовій управі. Там він одружився з вчителькою Катериною Гащенко, там народилася їхня дочка Іраїда. Цього ж року вступив до Комуністичної партії України.

 

На початку 1921 року. Микола Григорович Фітільов розлучається з родиною та переїжджає до Харкова. Тут він працював виключно як літератор під ім'ям Миколи Хвильового, того ж 1921 року було надруковано дві його маленькі поетичні збірки. Але незабаром залишив поезію на користь прози та публіцистики.

 

Майже одразу М. Хвильовий почав займатися літературно-організаційною роботою. Так, у 1923 р. він був серед членів-засновників письменницької організації «Гарт», у 1925 р. був ініціатором створення Вільної академії пролетарської літератури (Вапліт), а 1930 р. – Пролетарського літературного фронту (Пролітфронт).

 

Слід знати, що вираз «пролетарська література» (як і пізніше вираз «радянська література») є евфемізмом для позначення офіційної проурядової літератури, такої, яка має довіру і підтримку з боку уряду. В умовах тоталітарної диктатури така підтримка була абсолютно необхідною умовою, поза якою літературна творчість була неможливою. Отже, Хвильовий та його товариші намагалися поєднати вимоги політичного керівництва та потреби творчості.

 

Але дуже скоро виявилося, що творчість комуністичному керівництву не потрібна – вона надто свавільна та некерована. У 1928 р. на вимогу начальства було закрито Вапліте, а 1931 р. – Пролітфронт. Хвильового ще прийняли до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників – єдиної допущеної начальством літературної організації, але й там вона була непотрібною та небезпечною. Його численні заяви (у тому числі й у його художніх творах), що він любить радянську соціалістичну Україну, не бралися до уваги і не принесли Хвильовому жодної користі.

 

У квітні 1933 р. чекісти заарештували Михайла Ялового – колишнього голову Вапліта, найближчого соратника та однодумця Хвильового. Яловий, як маркіз де Поза із трагедії Шіллера, загинув ув'язнений.

 

А Хвильовий - як дон Карлос з тієї ж трагедії - наклав на себе руки, не давшись в руки катам. Для українських комуністів, котрі хотіли зберегти якусь незалежність, у сталінській імперії місця не залишилося.

 

Після загибелі Хвильового кампанія його цькування та переслідування ще посилилася. Всі твори письменника були заборонені та вилучені, його ім'я було піддано повній забороні. Передруки його творів та вивчення його творчості були можливими лише на еміграції, і лише з 1989 року його твори почали повертатися до читача в Україні.

 

Але внаслідок комуністичного терору проти української культури ми не маємо автографів письменника (з його творчості ми знаємо лише те, що Хвильовий зумів, встиг надрукувати за життя), не маємо його листування, дуже мало відомо документів до його біографії та спогадів про нього.

 

Хвильовий не встиг реалізувати свій творчий потенціал, до того ж він увесь час має пристосовувати своє покликання – писати про революційну визвольну боротьбу українського народу – до умов російської комуністичної (антиукраїнської у своїй суті) окупації. Про це слід пам'ятати, читаючи його твори.